Фолькло́р (англ. folklore), народна творчість - художня колективна творча діяльність народу, що відображає його життя, погляди, ідеали.

Фольклор - це створені народом і існуючі в народних масах поезія (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п"єси), театр (драми, сатиричні п"єси, театр ляльок), танець.

Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, - історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

Фольклор - усна народна творчість. Для нього характерні усна форма побутування, варіативність, поєднання творення та виконання, анонімність. На текстуальному рівні фольклору притаманні постійні тропи міфологічного походження, мандрівні мотиви та сюжети, запозичення фрагментів з інших творів. Фольклор і література перебувають у взаємообміні – література постала на основі фольклору і постійно живиться його образами та мотивами (фольклоризм, неофольклоризм), а кращі, найближчі до народної психології літературні твори стають народними.

Oсновою культурного розвитку кожної нації є їїфольклор - колективна уснопоетична творчість, що в досконалій мистецькій формі відображає життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення й погляди народу.

Фольклорна спадщина українців надзвичайно багата. Їхні морально-етичні ідеали виражені у казках про тварин, героїчно-фантастичних, побутових. Мрії народу про щастя, про працю як основу життя втілені у казці "Названий батько". Мудрість, кмітливість, винахідливість простих людей, їх любов і повага до старших протиставляються у "Мудрій дівчині" пихатості, жадібності, духовному убозтву користолюбців. Традиційне для казок протиставлення добра злу набуває тут яскраво сатиричного забарвлення. Головним способом вираження думок і почуттів персонажів виступає діалог. Одвічне змагання людської правди і кривди, мрія народу про перемогу справедливості над беззаконням складають основу казки "Про Правду і Кривду", густо насиченої фантастичними подіями, незвичайними героями, надприродними явищами. Популярними персонажами казок виступають хитра Лисичка-Сестричка, дурний Вовчик-братик, неповороткий Ведмідь, полохливий Зайчик-Побігайчик, вірний Сірко, кіт-воркіт, богатирі, що перемагають Зміїв-людожерів, Кощія Безсмертного, Бабу Ягу, Доля, Горе, Щастя, бідняки, наймити, бурлаки. Народні казки мали свою специфічну будову: зачин, основну частину та кінцівку, причому зачину і кінцівці притаманний традиційний образно-афористичний характер. Обов"язковою ознакою кожної народної казки є трикратне повторення подій, окремих речень. Казкові герої часто користуються чудодійними предметами: живою і мертвою водою, чоботами-скороходами, скатертю-самобранкою, килимом-самольотом та ін.

Значну роль художній вимисел відіграє і в іншому епічному фольклорному жанрі -легендах. Вони поділяються на міфологічні, апокрифічні та героїчні. Надприродні явища, чудодійні предмети, перевтілення у поєднанні з комічними елементами становлять головні ознаки легенди "Чудодійна криниця", у якій виражається мрія про вічну молодість людини. Багато легенд склав український народ про своїх національних героїв, про мужніх оборонців його спокою - козаків. Автори легенд уявляли собі січовиків людьми химерної вдачі, що володіють надприродними вміннями ("Характерник Кравчина"). Уславлений народом козацький отаман Іван Сірко наділяється незвичайними якостями, наприклад, умінням перетворюватися у тварину чи предмет ("Як Сірко переміг татар"). Незвичайною силою володіють козаки у легенді "Богатирі".

Близькими до жанру легенди є йперекази. Спільні ознаки цих творів - розповідь про якусь подію, прозова форма. Проте на відміну від переказу у легенді зображуються незвичайні, фантастичні події та персонажі. Перекази будуються на реалістичному матеріалі. До таких зразків цього жанру належать "Боротьба з ординцями", "Запорожці в урочищі Сагайдачному". У центрі уваги оповідачів не незвичайні події, а цілком природна кмітливість і винахідливість козаків, деталі їхнього одягу, озброєння, військова майстерність. У переказі "Шевченки на Хортиці" відображається справжня подія в житті поета - відвідання острова, що став колискою запорізької вольниці, зворушливо передається уболівання поета за долю поневоленої України, його шанобливе ставлення до героїчного минулого рідного краю.

Афористичною влучністю відзначаються так звані "малі жанри":прислів"я, приказки, загадки. З давніх-давен прислів"ями люди виражали свої знання про різні явища життя суспільства і природи, а також свій трудовий досвід. Багато зразків цього жанру виражають любов до батьківщини, готовність її захищати, осуд зрадників, потребу дружби між людьми. Народні прислів"я мають такі особливості: повчальність, стислість і місткість висловленої думки, влучність і поетичність, вживання слів у прямому і переносному значеннях. Приказка - образний вислів, який стисло і влучно визначає якесь явище життя. На відміну від прислів"їв, які становлять закінчені речення, приказка тільки натякає на висновок або дає дотепну оцінку події чи людини: Ганятися за двома зайцями; Чужими руками жар загрібати. Основна особливістьзагадки полягає в тому, що предмет зображення називається не прямо, а інакомовно, приховано (Висить груша [електрична лампочка], а не з"їси). Немало загадок побудовано на порівнянні задуманого предмета з іншим, чимось на нього схожим: Ніс, як у свинки, та колючі щетинки (їжак).

Український народ завжди славився віртуозною мелодійністю своїх пісень, пісенністю душі. До найдавніших зразків цього фольклорного виду належитькалендарна обрядова поезія. Вона відтворює весь річний календар українця-хлібороба. Зустрічі зимового сонця Коляди, підготовці до трудового року присвячувались колядки. В одній із найдавніших - "Як ще не було початку світа" знаходимо язичницькі уявлення наших далеких предків про створення неба і землі, про єдність Всесвіту в трьох його універсальних іпостасях - небі з планетами, землі й воді. Центральним у колядці є образ міфічного дерева серед моря (первісного хаосу) як осі Всесвіту. Дохристиянські вірування слов"ян відтворені й у колядці "Ой рано, рано кури запіли". Архаїчні форми слів у цьому творі засвідчують давність української мови. З прийняттям християнства в Україні колядки набули нового змісту: у них прославляється народження Ісуса Христа. Більшість із них є літературно і музично обробленими, і в такому вигляді виконуються в наші дні ("Бог Предвічний", "Нова радість стала", "Небо і земля", "Бог ся рождає", "У Вифлеємі нині новина" та ін.). Але в найдавніших колядках християнського часу образи Господа та його земної Матері показані як помічники селянина в його праці на полі ("Ой, пане господару, на твоїм двору").

Під Йордан українці співаютьщедрівки, в яких величають родину як осередок життя, багатство трудівника, його гостинність і щедрість ("За сіньми, сіньми та за новими", "Щедрик", "Ой у нашого господарика").

Уявлення давніх слов"ян про боротьбу під час переходу зими у весну, радісні почуття народу, викликані її приходом та сподіваннями на багатий урожай, уславлення щедрот весни відтворені увеснянках тагаївках, виконання яких здебільшого приурочують до Великодня. У веснянці "Ой ти, соловейку, ти, ранній пташку" висловлені уявлення народу про те, що весну з вирію приносять на своїх крилах перелітні пташки, тому образ соловейка - один із центральних у весняному циклі обрядової лірики. Веснянки і гаївки супроводжувались хороводами і танцями, веселими іграми.

Не менший інтерес викликають і пісні літнього обрядового циклу, зокрема запальнікупальські ("Ой ти, Ганнусю, вір"яночко", "Летіла зірочка та впала"), пов"язані з поклонінням наших предків богові літньої рослинності Купалу,петрівчанські, які виконувались на Святого Петра. Коли наставав час збирати врожай, по селу звучализажинкові, жнивні таобжинкові пісні. У них виражалися радісний настрій і сподівання на добрий урожай, возвеличувалася родюча нива ("Ой рано, рано женчики встали"), описувалися трудові процеси, зокрема звивання "бороди" ("Сидить ведмідь на коні"), висловлювалося задоволення женців від близького закінчення важкої роботи й очікування винагороди за неї ("Нуте, нуте до межі"), думка про безперервну циклічність сільськогосподарських робіт на полі ("Котився віночок по полю").

Значний пласт фольклорної спадщини українського народу становлятьродинио-побутові пісні. Упіснях про кохання поетизуються щире почуття ("Сонце низенько, вечір близенько", "Ой у полі нивка"), глибока пристрасть, самовідданість і вірність закоханих ("На добраніч усім на ніч", "Ой не цвіти буйним цвітом..."), туга в розлуці ("В кінці греблі шумлять верби", "Із-за гори світ біленький..."), втілюються народні ідеали природної і моральної краси людини, зокрема, утверджується нехтування багатства ("Не піду я за багача, нехай западеться", "Терен, мати, коло хати"), схвалюються вибір по любові ("Багатая, губатая, та все вона дметься, а бідная сиротина к серцю пригорнеться", "За городом качки пливуть"). У цих піснях часто звучать мотиви нерозділеного кохання ("Ой на гору козак воду носить"), нарікання на перешкоди в коханні та одруженні: майнову нерівність ("Лугом іду, коня веду"), злих людей-розлучників ("Гаю, гаю, зелен розмаю"), заборону батьків ("Ой зійди, зійди, зіронько вечірняя"), глибокі переживання душевного болю, завданого зрадою ("Ой не світи, місяченьку", "Ой зрада, карі очі, зрада"). Пісні про кохання наснажені емоційністю й відвертістю у висловленні почуттів. Упіснях про родинне життя переважає тужливий тон. Глибоко ліричні пісні про жіночу недолю, в яких героїні скаржаться на своє підневільне становище, на знущання свекрухи та свекра, чоловіка-п"яниці ("Чоловік жінку б"є, катує", "Ой вербо, вербо"), тужать за родиною ("Ой зірву я з рожі квітку"), за марно втраченими літами ("Із-за гори кам"яної..."). Образ нещасливої жінки часто порівнюється з билиною в полі, з безжально поламаною калиною, покошеною травою. Тужливі пісні і про вдовине й сирітське горе.

Поглиблюють знання про життя українців у минуломусуспільно-побутові пісні. Головний герой козацьких пісень - улюблений народом козак-воїн, оборонець вітчизни. У цих творах органічно поєднується реальна конкретність зображення і символічно-метафорична образність. Соціально-психологічну характеристику чумацтва, відбиття специфіки цього промислу, художнє вираження драматизму труднощів, злигоднів, лихих пригод мандрівного життя подають чумацькі пісні. Життєвою достовірністю і гостротою викриття найбільшого лиха для українців пройняті кріпацькі пісні. Примусова багаторічна служба в царському або цісарському війську, страждання від рекрутчини найзнедоленіших верств - сиріт, вдовиних синів-одинаків відтворені у рекрутських та солдатських піснях через образи "вічної служби", "вічної розлуки", кривавої "цісарської дороги", якою женуть рекрутів і яка "слізоньками перелитая". Народ обурюється тим, що поневолювачі "будуть рекрутам щорання по сто палок давати", гатити греблю солдатськими тілами, "їх м"ясо звір"є годувати", засуджує і проклинає жорстокість війни і тих, хто з неї "здобич має", хто хоче ціною життя солдатів чужу землю і цілий світ звоювати. У бурлацьких, наймитських, заробітчанських і робітничих піснях співчутливо зображуються бідування бездольних трударів, стихійні виступи проти несправедливості, яка панує в суспільстві. Трагічний ліризм цього жанру виявляється через скарги, нарікання персонажів на своє безталання.

Змалювання фантастичних або незвичайних, найчастіше трагічних, подій, драматична напруженість, похмурий тон, емоційна наснаженість, ліризм стилю властиві найбільш зворушливому й романтичному жанрові фольклору -баладам ("Смерть козака", "Бондарівна", "Тройзілля").

Цілий цикл народнопісенних видів присвячений історичній тематиці. Це, передусім, історичні пісні. Одні з них, як "Пісня про Волиночку" або "Зажурилась Україна...", народилися в горнилі боротьби проти турецько-татарських нападників і польської шляхти. В інших колективний автор створює ідеал національного героя, втілюючи його з допомогою гіпербол та символіки в образах Байди, Хмельницького, Нечая, Залізняка. Історичні та ліро-епічні пісні розповідають про Турбаївське повстання, про Устима Кармелюка та інші трагічні й героїчні сторінки нашого минулого. Українська історія осмислюється й у самобутньому зразку українського народного епосу -думах.

Історико-героїчні думи поділяються на дві тематичні групи: 1) думи про боротьбу з турецько-татарськими нападниками в XV-XVI ст. ("Самійло Кішка", "Втеча трьох братів з Азова, із турецької неволі"); 2) думи про боротьбу з польсько-шляхетськими поневолювачами в XVI - першій половині XVII ст. ("Перемога Корсунська", "Хмельницький та Барабаш"). Як і історико-героїчним, так і соціально-побутовим думам ("Козак Нетяга Фесько Ганжа Андибер", "Хмельницький та Барабаш", "Буря на Чорному морі") властиве зображення дійсності в життєво реальних формах, без міфологічного та фантастичного елементів. Виконувались думи у супроводі народних інструментів: кобзи, бандури або ліри. Запам"ятовуванню дум сприяла і їх традиційна композиція: наявність заспіву (початку), розгорнутого сюжету з частими ліричними відступами і кінцівки ("славословія"), епічних повторень чи потроєнь, паралелізмів, порівнянь-картин, тавтологічних зворотів.

Важливе місце в українському фольклорі займають жартівливі жанри. Це й жартівливі пісні, й коломийки та частівки, й анекдоти. Яскраво національний характер маютьколомийки, для яких характерні особлива ритміка (14-рядковий триколійний вірш з дворядковою строфою), щедре використання архаїзмів, неологізмів та діалектизмів. Тематика коломийок дуже різноманітна: побутові, любовні, історичні і т. п.

Усній народній творчості властива особлива поетика, яка характеризується простотою і водночас довершеністю композиції, узагальненістю зображення, повторюваністю образних характеристик, стислістю художніх прийомів і засобів, поетичним звертанням до явищ і предметів живої та неживої природи, застосуванням діалогічних форм викладу, постійними образами-символами типу дівчина - зоря, голубка, червона калина; парубок - орел, сокіл, голуб; перетворенням розгорнутих метафор на яскраві, виразні уподібнення моральних, психологічних переживань людини до процесів її практичної діяльності, до явищ природи; насиченістю художнього тексту пестливими словами та морфемами.

Усна народна творчість стала яскравим, неповторним еталоном для українських митців, для формування національної культури.

Являє собою художнє колективне мислення народу, яке відображає його основні ідеалістичні і життєві реалії, Така творчість створюється цілим народом і відображається в поезії, народному театрі, архітектурі, танці, а також в декоративно-прикладному та художній творчості.

Приклади фольклору виявляють себе у багатьох сферах сучасного людського життя, починаючи від напеванія колискових і закінчуючи створенням колекцій одягу.

Приклади фольклору в усному мовленні представляють собою здебільшого частівки, прислів"я, приказки, словом, мовні звороти, використовувані людьми в побутовій сфері щодня.

Основні російські фольклорні жанри

Фольклор поділяється на три види, кожен з яких систематизовано відповідно до своєї суб"єктивної та об"єктивної спрямованості, а також способам художнього вираження.

Першим фольклорним типом є епос, що представляє собою твори, що відображають об"єктивні оцінки навколишнього світу, викритий в оповідну форму. Віршовані приклади фольклору даного роду - різні билини, балади, і духовні вірші.

Прозаїчний епос поділяється на казкову і несказочной прозу, до першої належать казки про тварин і чарівництві, анекдоти- до другої - билічкі, легенди й перекази.

Другий тип - лірика, що відображає суб"єктивні переживання і внутрішній світ людини. Це твори фольклору, приклади якого розкриваються в причетних, частівках і піснях. Всі ці твори можуть бути розділені на обрядові та необрядовому тексти за своїм цільовим призначенням.

Третій фольклорний тип являє собою драматургічні твори, що передають ставлення до дійсності через ігрові дії. Прикладами можуть бути театральні акторські постановки, ляльковий театр, театр картинок, обрядові та драматичні ігрища.

Четвертий тип являє собою фольклор мовних ситуацій - приказки, прислів"я, прокляття, благожеланія, дражнилки, скоромовки і загадки.

Російський обрядовий фольклор

Він поділяється на календарний і сімейний. Календарний тип являє собою величезний пласт традиційних практичних ритуалів і вірувань, покликаних допомогти людині, забезпечити виживання роду і селища, підвищити врожайність у тваринництві та сільському господарстві. Календарний фольклор формувався і відтворювався цілий рік. Прикладом є Масляна, слідування правилам якої займало у російської людини тиждень.

Приклади фольклору, орієнтованого на сімейний обрядовий тип, - голосіння, замовні пісні, ворожіння, а також магічні ритуальні дії, спрямовані на залучення майбутніх подружжя і любові. Будь-яка дія, що стосувалося весілля і вінчання, також супроводжувалося цілим набором ритуальних фольклорних елементів - рукобитьем, змовою, сватанням та іншими.

Особливості фольклорного театру

Приклади російського фольклору можна навести і в галузі театру. Дослідники поділяють драматичне народна творчість за його тимчасовим еволюційним етапам на дотеатральное і театральне.

Яскраві приклади російського фольклору можна побачити в календарних обрядах та іграх, наприклад, у процесах ряжения, виготовлення Ярила, Купала, і відігравання дій з ними. Ці елементи дотеатральних дій також присутні в сімейних весільних обрядах, наприклад, у викупі нареченої або відіграші подругами її ролі.

Театральні форми народного мистецтва розвинулися в Росії тільки до середини 17 століття. Це, власне, драматичне театральне творчість в його сучасному розумінні.

До окремої групи представників народної творчості, що є частиною дотеатрального ігрового фольклору, слід віднести скоморохів - комедіантів, дресирувальників, танцюристів і музикантів.

Характеристика фольклорної поезії

Поетичні твори фольклору, приклади яких численні, включені в російську шкільну програму з літератури і рідної мови. Такими народними творами є билини, духовні вірші, історичні пісні, літературні байки, балади, частівки і дитячі віршовані пісні. Всі ці приклади фольклору усної народної творчості, що передаються з покоління в покоління, складають основу народної ідеології та міфології. Наприклад, в билинах описується образ народного героя, в історичній пісні розкриваються його стратегічні і тактичні таланти- частівки і дитячі пісні формують почуття гумору і ситуаційну находчівость- в байках в ігровій та жартівливій формі висміюються негативні якості героїв.

Казкова фольклорна проза

Даний жанр є письмовою і усною формою прози, що виділилася з міфу і оповідає про вигадані події, що відбувалися з реальними героями. Фольклорні казки є у всіх народів світу. Вони являють кілька типових ліній - казки про тварин, про предмети і неживій природі, про обдурювання нечистої сили, про чарівність. До цього фольклорного жанру також відносяться небилиці, анекдоти і кумулятивні ланцюгові казки. Варто сказати, що казковий жанр може як випливати з жанру міфологічної поезії, так і трансформуватися в нього назад.

Приклади казкового фольклору в усному мовленні більш варіативні, ніж в письмовій, в силу суб"єктивного сприйняття оповідача. Це варіанти кумулятивної цепочной казки "Колобок" та "Ріпка", "Лисиця і Журавель", "Кіт, півень і лисиця", "Лисиця і вовк". Серед казок про нечисту силу можна згадати "Гуси-лебеді",

Казки, де головний герой - чарівник, за участю чарівних тварин або предметів, - це, наприклад, "Фініст Ясний Сокіл", "Іван Царевич та Сірий Вовк", "По щучому велінню". Рослини і явища природи, що володіють власною магією, зустрічаються практично в кожній казці - говорять яблуні, річки і вітер, прагнучі вкрити головного героя від погоні, врятувати від смерті.

Фольклорна проза - ключ до російської демонології

Другий пласт фольклорний прози - несказочной. Він представлений історіями або випадками з життя, що оповідають про контакти людини з представниками потойбічних сил - відьмами, чортами, потвори, духами і так далі.

Слід зазначити, що всі ці істоти прийшли в сучасність несвідомими образами з глибини століть і мають дохристиянське язичницьке походження.

У категорію несказочной прозового фольклору також входять розповіді про святині, чудесах і творять їх святих - тут розкривається тема спілкування вищих сил і людини, яка прийшла в християнську віру.

Прозові приклади фольклору, що відноситься до несказочной пласту, досить різноманітні - це і легенди, і перекази, і билічкі, і розповіді про сон.

Сучасний російський фольклор

Він складається з двох пластів, що співіснують і періодично перетікають одна в одну.

Перший пласт складають народні традиції та вірування, перенесені в сучасні реалії. Ними є актуальні донині приказки, релігійні та щоденні обряди, прикмети. Приклади російського фольклору, характерні для сучасного життя, можна спостерігати як в побуті (розташування віника мітлою вгору для залучення матеріальних благ), так і у свята. Ритуальними святковими фольклорними елементами є в тому числі і виконувані на святках колядки.

Другий пласт сучасного міського фольклору значно молодше і являє собою віру в техногенні наукові теорії, оформлені згідно людським переконанням і страхам.

Сучасний міський фольклор

Він виступає як егрегор збірних образів страхів і переконань людей, що живуть у містах, веде свій початок з періоду індустріалізації, коли жорсткі життєві умови і технічний прогрес виявилися накладеними на древній пласт старих російських вірувань.

Приклади фольклору, що відображає сучасні російські реалії, по більшій своїй частині орієнтовані на кілька типів людських страхів. Найчастіше це пісні, обряди і жестикуляції, призначені для виклику потойбічних сил ("Пікової Дами" гномів і т.п.): примар, духів різних історичних особистостей, а також для явища Божественного провидіння і різних сутностей.

Окремі елементи фольклорної творчості входять в науково-орієнтовані теорії індустріального характеру.

Приклади міського фольклору, що використовуються в сучасних легендах, заполонили Інтернет - це розповіді про закриті для відвідування станціях і гілках метро, про покинутих бункерах і різного роду недобудовах з супроводжуючими їх історіями про таємничі приміщеннях, апаратах і живих істотах.

Літературний фольклор - від літописів до сучасності

Російська література, багата фольклорними елементами, поділяється на два пласти: що дійшла до нас з періоду 12-16 століть, що є опорою для побудови будь-яких пізніх символічних образів- створена з 17 по 19 ст., Яка використовує ці образи у своїх сюжетах. Відповідно, приклади фольклору в літературі виявляються у творах обох періодів. Розглянемо найбільш відомі з них нижче.

Приклади фольклору в "Слові о полку Ігоревім" полягають в основному в метафоричних порівняннях головних героїв з язичницькими богами, наприклад, Боян зветься онуком Велеса, князі іменуються онуками Даждьбога, а вітри - Стрибожьими онуками. Також зафіксовано звернення автора до Великого Хорсові.

У сучасній літературі фольклорні елементи використовуються головними героями в процесі їх повсякденному житті.

Приклади фольклору в поемі "Кому на Русі жити добре" виходять з області малого і ліричного фольклорних пологів, що включають приповідки, частівки, приказки ("хвали траву в стогу, а пана - в труні"), звернення до народних прикмет (глава "Селянка" , де односельці Мотрони бачать причину неврожаю в тому, що вона "... Сорочку чисту Одягла в Різдво..."), а також вставки в текст народних російських пісень ("Панщинна", "Голодна") і використання сакральних цифрових символів (сім мужиків, сім пугачів).

Малі фольклорні жанри

Вироблять тип невеликих фольклорних творів, що входять в життя людини з самого народження. Це малі жанри фольклору, приклади яких можна спостерігати в спілкуванні матері з дитиною. Так, в Пестушко (наспівах віршованій форми), потешках (пісеньках-приказках із застосуванням жестикуляції пальців ручок і ніжок дитини), примовках, заклички, лічилки, скоромовках і загадках задається необхідний ритм руху тіла і передаються прості сюжетні лінії.

Перші в житті людини фольклорні жанри

Колискові пісні та Пестушко мають найдавніше походження. Вони є частиною так званої материнської поезії, що входить в життя дитини з моменту його народження.

Пестушки являють собою ритмічні короткі вироки, які супроводжують діяльність матері та новонародженого. У них нарівні з вмістом важливий ритм.

Колискова пісня своїм текстом і наспівом орієнтована на досягнення дитиною стану сну і не вимагає застосування ніякого музичного інструменту. У даному жанрі завжди присутні елементи оберега, що захищає новонародженого від ворожих сил.

Малі жанри фольклору, приклади яких наведені вище, є найдавнішим пластом народної творчості.

Поділися в соц мережах: